Михайло Йосипович Саусь

Гортаючи сторінки життя директора

«Якими молодими ми були!»

Це історія справжньої любові, їм пощастило, незважаючи ні на що, зазнати і зберегти глибокі почуття. Можливо, тяжкі випробування і зберегли любов, допомогли зрозуміти її виняткове призначення, бо хтось живе у розкошах, але Господь не дає їм змоги зазнати такого щастя.

Вони познайомились випадково, ця струнка юнка з чудовими в пів-лиця карими очима та білявий зеленоокий юнак, студенти Дніпропетровського медичного інституту. Стояла холодна снігова зима 1947 року, мела заметіль. Але обоє зібрались провідати на Кіровоградщині рідних: вона їхала до дідуся, а він – до батьків. Отак разом і поїхали. 20 км від станції Ніна йшла пішки до свого села, а коли повернулась до медінституту, той хлопець прийшов її провідати, як вона добралась, чи не замерзла. Зав’язалась розмова. Вони по-іншому подивились один на одного. Цієї миті було досить, аби зародилось почуття великої любові. Михайло пройшов фронти другої світової війни, був поранений, після війни вступив до медінституту та полонив серце такої красуні.

Молоді побралися в листопаді 1950 року, а вже в липні 1951 року отримали направлення на роботу аж до Казахстану. Працювали в районній лікарні на 100 ліжок. Жили при лікарні. Михайло Йосипович працював лікарем-інфекціоністом. Населення масово хворіло. Смертність була високою. Прийшлось Ніні Костянтинівні працювати до останнього дня вагітності. Так, під час прийому хворих і почалися в неї перейми. Ледве встигла дійти до пологової зали. Народився в неї син Олексій 10 жовтня 1951 року.

Хорошою практикою стала робота в Казахстані: отримали молоді лікарі практичні медичні знання на рівні земських лікарів-багатопрофільні. Згодом, у 1953 році народився син Микола. Важко було, але подружжя жили між собою в любові і взаємоповазі, любили дітей. Сини підростали і не бачили себе без медицини. Хоч і ревнували батьків до роботи, хотілось їм більше батьківської уваги, та розуміли батьків. А друзі кликали Саусів до Дніпродзержинська, куди вони і приїхали у 1955 році. Через багато випробувань пройшли Михайло Йосипович та Ніна Костянтинівна – працювали цеховими терапевтами, керівниками підрозділів. Жертовна любов Ніни Костянтинівни, терпіння, відданість врятували чоловіка від сліпоти (далось взнаки фронтове поранення). Підтримуючи один одного, вони вистояли.

У 1966 році Михайло Йосипович стає директором Дніпродзержинського училища. Заповнювалась нова сторінка його біографії. Почав з того, що добився для медучилища приміщення на вулиці Медичній, 7, яке тоді було задіяне під шпиталь для ветеранів Великої Вітчизняної війни і яке ще до війни було збудоване спеціально для фельдшерсько-акушерської школи. Занедбане, воно вже не було зручним для навчального закладу, але енергійний, ініціативний директор організував колектив медучилища – за графіком викладачі, технічний персонал зробили ремонт двох поверхів будівлі. Їм допомагали батьки студентів. Взагалі Михайло Йосипович був майстер на всі руки. Поступово оживав навчальний корпус. Згодом директору вдалось приєднати до нього приміщення, де зараз знаходиться зуботехнічне відділення. Завдяки зусиллям Михайла Йосиповича була відкрита спеціальність «Стоматологія ортопедична». Педколектив завжди підтримував свого директора.

А вдома моральну підтримку надавала родина. Сини виросли і стали лікарями, вже до медицини навернулись онуки Саусів. Старший син Олексій – завідувач травматологічним відділенням лікарні ШМД, молодший Микола – працював кардіологом-реаніматологом, організував пульмонологічне відділення у 9-й міській лікарні, працював терапевтом. Онуки Андрій, Марина, Олена, Ольга – лікарі. Олена працює в США, закінчила там медичний коледж. Дружина – провідний кардіолог міста, виховувала дітей в любові і повазі до батька, прищеплювала їм інтерес до медицини.

20 років Михайло Йосипович був директором медичного училища, викладав терапію, дав путівку в життя тисячам медпрацівників, а вірна дружина і соратник допомагала лікарям, медсестрам вдосконалюватись в професії, бо багато років очолювала терапевтичну службу в 4-й лікарні, кардіологічне відділення в ЛШМД. Скільком хворим вона повернула здоров’я, життя! І весь час – у радості, в життєвих випробуваннях вони були поруч – Ніна Костянтинівна і Михайло Йосипович. Віддана любов дружини давала чоловікові надійний тил, сімейний затишок, можливість приділяти багато уваги його третій дитині – медичному училищу.