Ну що б, здавалося, слова (…)
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
Т.Шевченко
21 лютого, у Міжнародний день рідної мови, у коледжі пройшов мовно-літературний конкурс «Мова єднає всіх».
Єднання в час теперішній – найактуальніше дійство, потреба, надія на майбутнє, підсилення духу, тіла, а значить – ментального здоров’я.
Мовне дійство об’єднало конкретну соціальну групу – студентів першого курсу. У ньому модне слово «адаптація» набуло іншого значення – більш глибокого і результативнішого. Воно включило в себе можливості мовного виразу через живе слово в декламації, театралізацію мізансцен, промовистий звук сопілки – такий простий і такий утаємничений: «про що співає вона (сопілка) в руках юного першокурсника?
У залі зависа незбагненне поєднання звуком мелодії. «Ожили», «заговорили» «Тіні забутих предків», Мавка, бентежна «Кайдашева сім’я», герої українських народних казок, серед яких неперевершена «Язиката Хвеська». Дуже вдало перекинуто ведучими містки між «тоді» і «зараз».
– Чи може це бути зразком, наукою чи винятком із правил???
А ми цього і хотіли, щоб всі замислились. Тепер всіх об’єднало питання: «Що діється? Як це можливо?»
Емоційна хвиля аматорів-акторів накрила весь зал захватом від майстерності однокурсників. Все це було – бездоганне виконання домашнього завдання.
Лесь Курбас сказав: «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра». Як ремарка – з усього варто брати уроки.
Картина єднання була б не повною без «Мовно-танцювального світу». Вдихнув абсолютно новий ритм сприймання дійства безсмертний гопак. Ніхто з присутніх не сподівався побачити це диво виконання на студентській сцені. Мелодія танцю потонула в шалених оплесках. Як Божа благодать висвітилась ментальна сутність кожного юного українця, присутнього в залі. Це єднання духу нації.
Танець – це мова, яка читається без слів кожним жителем планети Земля. Це пік розуміння між людьми. Орнаментував наш захід вальс – звучав «Океан Ельзи» – «Обійми мене». Гойдала музика кожного присутнього, зігрівала і наближала до глибокого розуміння простоти і величі, жесту, слова, мелодії – і всі розуміли: відбулось щось незвичайне, але необхідне, затребуване і жадане для кожного…
Повертаємось до початку, який є і фіналом водночас. Абсолютне єднання з рукою на серці, коли звучав Державний Гімн України, коли вийшли з Державним Прапором України представники всіх спеціальностей першого курсу. Таке єднання – це вже відповідальність громадянина країни, в якій ти живеш, за своє майбутнє в ній.
Знову до Тараса: Ну що б, здавалося, слова (…) А серце б’ється — ожива, Як їх почує!..»
Резюме. Як же без нагород після такого яскравого дійства? Крім вдячний оплесків, схвальних відгуків, яскраві грамоти, дипломи – і ніколи не зайві символічні дарунки – звичайні цукерки. Все-таки наші студенти що діти. Так вирішило наше журі.
Про кураторів. Це дійство особливо проявило роль кураторів в організації, вболіваннях, материнській опіці, креативності, розкриттю здібностей студентів; згуртували їх до неймовірного результату. Браво, куратори!
Представники журі. На скільки можливо були об’єктивні, неупереджені, зацікавлені.
PS. Не на все вистачило слів… Нехай лунає українська мова в усьому світі без кордонів і щоб була вона впізнавана.
Валентина СОСНОВА, заступник директора з виховної роботи