9 та 10 березня Україна відзначає Шевченківські дні − дати народження і смерті поета, що став головним українським пророком і народним символом. Його називають провісником  нового життя, народним пророком, титаном духу, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління, від роду до роду. Духовну велич і красу українського слова він підніс на найвищу височінь.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Класик  української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України.

Український поет – автор кількох поетичних збірок, поем, драми «Назар Стодоля», російськомовних повістей; ідейний натхненник Києво-Мефодіївського товариства;

Художник – випускник Петербурзької академії мистецтв; автор чималої кількості олійних полотен, зокрема, портретів та автопортретів, акварелей, рисунків;

Офортист – академік гравюри: один із перших у тогочасній Російській імперії, автор багатьох офортів на класичні та власні сюжети;

Громадський діяч, просвітитель – своїм коштом склав та видав «Буквар» для недільних шкіл, планував видати також граматику, арифметику, географію; брав участь у підготовці першого номера журналу «Основа»; популяризатор класичного мистецтва серед простого люду;

Основоположник нової української літератури: втілив у поетичній формі норми народнорозмовної мови, котрі стали основою для створення української літературної мови.

Цікаві факти:

– Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половин  квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

– За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта Притча про робітників на винограднику.

– 500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою проїзд Садовий, 30, і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.

– Найвідомішій книзі Шевченка — Кобзарю — в Черкасах присвячений цілий музей. Збірка переведена на більш ніж 100 мов. За час життя поета Кобзар перевидавався 4 рази, а за часів СРСР його тираж налічував 8 мільйонів копій.

– В Україні налічується 164 населених пунктів, названих на честь Тараса Григоровича Шевченка. Крім того, в його честь названо місто Форт-Шевченко в Казахстані, більше двох десятків населених пунктів в Росії, а також морська затока в Аральському морі й гора на північному схилі Великого Кавказу.

– 15 років — стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.

 

Шевченко художник:

Його називають українським Рембрандтом, а в творчій манері вбачають схожість з особливостями живописного стилю Гогена, Делакруа, Ван Гога, за рівнем своїх спроб у скульптурі він не поступався Родену. Поет цілої нації вродовж декількох віків і видатна фігура в історико-культурному процесі України, приклад для наслідування для багатьох поколінь.

Живописець, майстер офорту і графіки, прозаїк і поет, ілюстратор, талановитий представник епістолярного жанру, на додачу до всього був людиною широких поглядів, філософом і просвітянином.

Тарас Шевченко — багатогранний геній та одна з найяскравіших постатей українського образотворчого мистецтва середини ХІХ століття. Він проявив себе як художник-живописець, офортист, майстер рисунка, акварелі, сепії та гравюри, пробував  себе в скульптурі та різьбі…

«Катерина» (1842 р.)

Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського:

«…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.»

“Циганка-ворожка”:

Сцена ворожіння відбувається на тлі романтичної обстановки. Молода дівчина в українському вбранні простягла руку циганці і, відвернувшись від неї, насторожено слухає слова ворожіння.

Рік створення 1841.

 

 

 

 

«Сліпий» («Невольник»). Папір, сепія (14 × 11,1). [Н. р. V] 1843. Малюнок на обрізаному аркуші. Зліва внизу дата і підпис автора: 1843 | Т. Шевченко.

 

 

 

 

 

 

«Хата батьків у Кирилівці»

У вересні 1843 року, відвідавши рідну оселю в Кирилівці, Шевченко  виконав малюнок хати, в якій минули його дитячі роки.

 

 

 

Аскольдова могила (1846 р.)

Шевченко виконав малюнок під час сухопутного переходу Аральської експедиції до  Аральського моря. У спепу, на шляху експедиції  від Орська до Раїма, їм зустрілося самотнє дерево, яке у місцевого населення вважалося священним.

 

 

 

Ілюстрація Тараса Шевченка до однойменного твору Квітки-Основ’яненка.

 

 

 

 

 

 

 

 

Для Шевченка Україна – найвища святиня земна, за неї він готовий був принести в жертву Богові і тіло, й душу, для неї він жив і страждав.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.

І в 1847 році він прохав однієї ласки: упокоїти його кістки в рідній землі.

Хоча серце замучене,
Поточене горем,
Принести і положити
На Дніпрових горах.

Народ назвав Чернечу гору Таросовою. Могилу обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили.

Згодом на могилі встановили дубовий хрест. У 1884 р. (через 23 роки) на пожертви народу було встановлено чавунний хрест.

І вже в 1939 р. на могилі споруджений пам’ятник, автором якого є скульптор Манізер.

Вірші Тараса Григоровича Шевченка повинен знати кожен, адже “Кобзар” – це друга  Біблія для українців.

 

Розгортаєш, і: “Ну що б, здавалося слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почуєш…”.

 

І слова Шевченка – справді особливі, зокрема тим, що актуальні й досі.

“Думи мої думи…”

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?…
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині…
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають –
Там широко, там весело
Од краю до краю…
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий – море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили – гори, –
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило…
(фрагмент)

Заповіт

Жоден вірш українською мовою не здобув такого широкого визнання  у світі, як Шевченків “Заповіт”. Твір пройнятий прагненням бачити прекрасну людину на прекрасній землі.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

 

Джерело: Вікіпедія